Один день до моїх 30. І ось що я відчуваю…
Багато речей відбулися зовсім не так, як я хотів, але я гадаю, вони відбулися саме так, як потрібно.
Я не добився якогось великого успіху, завтра не будуть бити фанфари, і у мене не буде великого святкування.
Минулі роки на мій день народження я зустрічався з друзями, мав затишну вечірку з їжею, музикою, глибокими розмовами і спогляданням красивого заходу сонця. Цього року я у розтягнутій невизначеності. Але лише якщо говорити про зовні.
Мабуть, 30 — це важлива цифра. Чомусь я відчував її такою. У мене було бачення того, де і ким я маю бути, і розуміння, що цього не відбудеться, ламало мене зсередини.
Але ніяка цифра не має бути важливішою за реальність. І це один з найцінніших уроків.
Моє життя з 25 по 30 було дуже дивним. Злети і падіння, а потім багато карабкання, і пустка. Я побачив себе у всіх можливих станах. Іноді я був собі огидним, а іноді я був джерелом натхнення і підтримкою для десятків інших людей. Але що найважливіше — я ніколи не зраджував своїм цінностям, і робив краще, що міг, у моменті. Тут і зараз.
У ці 5 років я пережив розлучення, війну, відчуження, міграцію, втрату, безгрошів’я, відчуття безпорадності, відчай, надію, успіх, знову безпорадність, розпач, відчуття, що тобі ніде не раді, але й відчуття близькості, відчуття вразливості, відчуття себе справжнього, і підтримку від людей і світу там, де ти її зовсім не чекаєш, у моменти, коли здавалося, що це край.
Часто мені хотілося бути тихим і “не висовуватися” — бо це політика, і така реальність, а іноді просто соромно чи незручно. І я був тихим часто, і мовчав, коли дуже хотілося кричати. Але чесно… Ось що я думаю.
Життя не має бути квітами, і воно не буде. Життя — це все: і цвітіння, і гівно, а іноді гівно з цвітінням. І іноді доводиться борсатися у тому, що від мене не залежить. А іноді я міг це виправити, гіпотетично, але не зміг.
Кожен має право облажатися. Але це не означає, що ви маєте залишитися в цьому назавжди і втонути. Ми занадто вимогливі до себе, коли це не має ніякої важливості. Ніхто не може бути ідеальним, ніхто не знає, як буде, чи як мало бути, доки… це не станеться. Головне не що було, а як ви вчинете, і ким ви залишитеся після цього — для себе. Як людина, яка завжди була дуже суворою до себе, я можу сказати точно: якби я міг вчинити інакше — я б вчинив. Але ми там, де є, і як є, так є. Тож рухаємося далі! Лишаємо минуле як є.
Ви маєте право не паритися! Деякі люди думають, що у них є право вас судити. Невже у них так багато енергії, що їм не вистачає власного життя? Вони думають, що вони краще знають ваші вчинки, вашу мотивацію і ваші наміри? А ви у це вірите? Пройде 10 років, і ті, хто розказують вам, як ви маєте жити зараз, і оцінюють ваші вчинки під лупою — де вони будуть через 10 років, і чи візьмуть вони відповідальність за будь-яку зі своїх оцінок чи порад? І де та ким вони були 10 років тому? І чи матиме це хоч якесь реальне значення через 3 місяці, чи 3 тижні?
Життя надто коротке, аби грати у когось іншого. Я втратив багато часу життя тому, що не дозволяв собі жити. Я думав: ось ще декілька місяців на грані, і буде краще. Ось я допоможу своїм близьким, віддам усе, що можу, а тоді, якщо зроблю більше, то зможу подбати і про себе. Увесь час на грані, увесь час я маю бути кращим. Я думав, що мої великі мрії не важливі — бо вони не на часі, бо є важливіші справи, бо треба похилити голову і працювати, бо треба закатати рукава і прикусити губу. Але йшли роки, і все, що відбулося — це я впустив багато цінних моментів тому, що коли був час жити їх, я знаходився в іншому місці. А тоді настав критичний момент — і постраждали всі, бо я не турбувався про себе, і моя база рухнула.
Тож знайдіть час жити, знайдіть час дбати про себе, будуйте базу, ростіть коріння — це привілегія, і якщо вона у вас є, користуйтеся нею.
Не живіть життя з закритими очима. На кожне запитання, що вам робити, буде 10 відповідей від ШІ, від статей, від ютуберів — і ви втілюватимете їхні ідеї про ваше життя, якщо ви їх послухаєте. Слухайте себе. Треба бути справді тихим, щоб почути.
Відчуття сили до мене прийшло, коли я навчився приймати повний спектр. І найбільшим уроком було побачити, що відбувається, з відкритими очима. Навіть коли неприємно і боляче приймати життя таким, яким воно є зараз — бо це все ще моє життя. Ось таке от моє життя. Не назавжди, не постійно, але ось точка, той процес, який я проживаю, і що головне — все ще існує місце, куди я хочу потрапити, і людина, якою я хочу стати.
Але я не стану цією людиною, женучи свою душу під нагайкою, чи слідуючи чужим шляхом. Щоб стати тією людиною, я маю відкинути все, чим я не є, аби дозволити тому, ким я є, відбутися через мене.
Відповідальність — це дар жити життя, яке ви обираєте. Вся суть у тому, щоб діяти у моменті, а тоді бачити реальність, і реагувати знову, з врахуванням реальності.
Ціна за бездіяльність реальна, і вона набагато вища за ціну спроб і помилок. Час жити — це зараз. Живіть для себе. Ви достойні усього, що ви собі дозволите. Ви вартуєте усього, що здатні прожити. Ви ніколи не зможете прожити цей момент ще раз.
Життя надто коротке, аби підтримувати ідіотів. Мене завжди лякало спостерігати байдужість людей. Я виріс, турбуючись про природу і про людей навколо. До війни я навіть не уявляв, наскільки далеко може зайти байдужість.
Люди бувають просто блять йобнуті. Більшість людей, тих хто не розділяє нашу долю, ніколи не усвідомить, як це — бачити, що люди пишуть під дописами про страждання інших. Коли вмирає ціла сім’я від вибуху ракети, а якісь дебіли пишуть, що вони на це заслужили. Коли 5 років тому ви з друзями збиралися грати пісні на вихідні, а зараз ми всі за тисячі кілометрів один від одного, якщо на свободі, чи якщо живі… І ні в кого немає дому, і ніхто не може дихати на повні груди. Я сподіваюся, більшість людей ніколи не дізнається, що це таке, коли тобі сотні ночей сниться сафарі, де ти жертва і на тебе полюють обидві сторони… а для мільйонів людей це реальність. А потім якийсь шмат лайна поливає молоду дівчину за те, що вона вирішила відволіктися і поїхала у відпочинок, чи побачити своїх рідних на декілька днів. Я не уявляю, в якому темному місці має бути свідомість, щоб так себе проявляти. Але хочеться вірити, що навіть там ще є іскра.
Але водночас люди неймовірні, і серед них є “мої люди”. І мене шокує, наскільки мудрі, віддані, чесні та щирі люди траплялися мені у житті. Бачити, як люди не ламаються. Бачити, як люди не обирають простіший шлях. Мене надихає. Мені резонує. І ми притягуємося.
І якщо говорити про майбутнє…
Моє бачення життя доволі просте. Мене не приваблює місія зробити життя мультипланетарним. Не тоді, коли життя на цій планеті в небезпеці — просто не мій напрям. Я не планую втікати, мені не треба трильйон для того, щоб відчути радість бути собою.
Мене приваблює реальність. Люди, які підтримують світ, у якому ми живемо — ті, хто роблять велику малу роботу кожен день, ті, завдяки кому цивілізація існує тисячі років. Ті, хто ростять їжу — не ту, від якої рак. Ті, хто будують дороги та будинки — не ті, що валяться від вітру та дощів. Ті, хто обслуговують інфраструктуру.
У свої 30 я не досяг чогось величного — я не багатий, в мене немає статків, відзнак, у мене навіть немає дому, ніхто мене не впізнає на вулиці, мої дописи не лайкають тисячі людей, і список моїх досягнень нікого не вразить. Я лажав, і буду лажати. Але у мене є моє життя, і доки воно триває, я буду його жити, і дивитися ширше, і копати глибше. І цього більш ніж достатньо.
Так, я маю якийсь десяток років досвіду, і завершив з десяток проєктів. Так, ми розробляємо дещо, на мою думку, дуже цінне для наступного покоління підприємців. Так, я дуже хочу і потребую зустріти більше надихаючих партнерств.
Найважливіше, що трапилося зі мною — це зустрітися із собою справжнім, відчути, ким я є насправді, і відкинути те, ким я не є.
І, о всесвіте… яка ж захоплива ця подорож!
Тож мені 30 вже через декілька годин…
Бажаю собі знайти більше своїх людей — тих, хто діє з наміром, тих, хто створює “як для себе”, тих, для кого майстерність — це вид самореалізації, тих, хто робить добре навіть коли ніхто не бачить, тих, хто помиляється, але йде далі, тих, кого проявлення приваблює більше, аніж споживання. Тих, хто тут не для того, щоб лише брати і тримати, але й для того, щоб трансформувати і віддавати.
І бажаю собі і далі залишатися людиною, яка несе світло та свідомість, що б не відбувалося зі мною у цьому житті далі.