Я не знаю чи міг би я сам придумати більш магічну історію…
У той день я щойно повернувся з шаленої, глибокої подорожі – автостопом, без плану, через усю країну, крізь гори, море, купу міст, людей та найдивніші куточки моїх власних переживань.
Пам’ятаю як я повернувся і одразу не відвідуючи дому зустрівся з О. Він запитав чи підчепив я яких дівчат у дорозі. І звісно я сказав що “мені не до цього, я нарешті вільний, і мені добре бути з собою наодинці”.
Пам’ятаю як він засміявся і сказав що останнього разу коли він мав це відчуття – він зустрів свою любов.
Дивний 👀
Цього вечору я гуляв з собакою моїх друзів. Був чарівний місяць, і я зробив фото – гострий місяць ніби підвис на кабелях електропередачі. Мені воно здалося якимось таким… особливим. Я опублікував історію в інстаграм, думаючи що ніхто ніколи не помітить те що в ньому побачив я…
І тоді ти відповіла.
Ти сказала: “Місяць ніби відпочиває на ниточці”. І це була така дрібничка, але ця дрібничка була важлива для мене. І ми почали переписуватися.
І наші бесіди тривали довго. І ти була така глибока, і ти відчувала мене, ти знала відповіді, ти торкала мене зсередини.
А потім я побачив що ми вже переписувалися раніше. Ти написала мені привітання з Днем Народження, якраз коли почалась моя внутрішня подорож.
Ми переписувалися вдень і вночі. А тоді ми говорили по телефону. А тоді ти повернулася ззакордону, і я одразу, без роздумів, поїхав до твого міста зустрітися з тобою вживу.
Пам’ятаю як вперше тебе побачив, і як калатало моє серце.
Пам’ятаю як я вперше тебе обійняв, а тоді біля свілофору ти обійняла мене… І ти так чуттєво взяла мене за руку, і ми пішли разом, як пара, у перший день нашої зустрічі.
Ти була найчарівніша квітка яку я бачив у своєму житті, і мені теж іноді було дивно відчувати що ти поряд, ми тепер разом і це моя реальність.
Я такий щасливий що ти наважилася приїхати до мене у Рі. Божевільна. Такі солодкі дні у моєму рідному місті. Вперше, і востаннє…
А тоді я передбачив ще один карантин. І ми наважилися жити разом. Мені здається нам було ледве півтора місяці.
І це був такий солодкий період…
А тоді почалася зима. І ми мали багато мрій про те як ми хотіли провести нашу першу весну.
Але почалася війна… І тоді ми не знали чи зустрінемося колись знову…
А потім я познайомився з твоїми батьками. А тоді ми переїхали у іншу країну… без роботи та грошей, шалені. А потім ми вперше подорожували разом. І було стільки пригод, і викликів, і перешкод, і перемог. А тепер нам вже 4 роки, і ми влаштовуємо нашу оселю…
Ти зі мною, а я з тобою. І ти знаєш усі мої дрібниці… ти досі знаєш всі відповіді, і в мене досі мурашки по шкірі від того яка ти чуттєва, чарівна, дивовижна квітка. Квітка моєї мрії.
Ніхто ніколи не був так поряд, так довго, так сильно. Ніхто не знає чого мені вартує моє життя. Лише з тобою я можу просто бути, і ти приймеш мене і будеш поряд.
Звісно ми іноді сваримося. І це важко. Це нестерпно важко. Це так важко через те як близько ми до серця один одного, який голий я перед тобою, і як лекгко ти можеш піднімати мене до небес і завдавати пекельного болю.
Але це ще більш нестерпно було б прожити життя ніколи не відчуваючи твоєї присутності.
Мені досі буває важко повірити що ти існуєш у моєму житті. І я не знаю чи міг би я сам придумати більш магічну історію… Яку ми досі пишемо.
Кохаю тебе вже цілих 4 роки ❤️